Вовк і семеро козенят

Автор: Брати Грімм

Вовк і семеро козенят

Вовк і семеро козенят
Жила – була стара коза. Було у неї семеро козенят, і вона їх так любила, як може любити своїх дітей тільки мати. Раз зібралася вона йти в ліс, їди принести; ось скликала вона всіх своїх сімох діток і каже:

— Милі дітки, хочу я в ліс піти, а ви дивіться вовка стережіться. Якщо прийде він сюди, то всіх вас поїсть. Цей лиходій часто прикидається, але ви його відразу впізнаєте по товстому голосу і по чорним лапам.

Відповіли козенята:

— Матінко, ми постережемося, ви ступайте собі, не турбуйтеся.

Забекала стара коза і спокійнісінько відправилася в дорогу.

Минуло небагато часу, раптом хтось стукає в двері і кричить:

— Дітки милі, відчиняйте, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!
Вовк і семеро козенят
Але козенята по товстому голосу почули, що це вовк.

— Не відкриємо, – закричали вони, – ти не наша мама; у тієї голос добрий і тонкий, а твій голос товстий: ти – вовк.

Пішов тоді вовк до купця і купив собі крейди великий шматок, з'їв його, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукав у двері і каже:

— Дітки, милі, відчиніть, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.

Поклав вовк свою чорну лапу на віконце, побачили її козенята і закричали:

— Не відкриємо, у мами нашої не чорні лапи: ти – вовк!

Побіг тоді вовк до пекаря і каже:

— Я забив собі ногу, помажеш мені її тістом.

Помазав йому пекар лапу тістом, побіг вовк до мельника і каже:

— Присип мені лапу білою мукою.

Мельник подумав: "Вовк, мабуть, хоче когось обдурити," і не погодився. А вовк каже:

— Якщо ти цього не зробиш, я тебе з'їм.

Злякався мельник і побілив йому лапу.

Підійшов лиходій втретє до дверей, постукав і каже:

— Дітки милі, відімкніть, ваша мати прийшла, вам з лісу гостинці принесла!

Закричали козенята:

— А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матінка.

Поклав вовк свою лапу на віконце, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, – і відчинили йому двері.

Злякалися вони і вирішили сховатися. Стрибнуло одне козеня під стіл, інше – на ліжко, третє – на грубку, четверте – в кухню, п'яте – в шафу, шосте – під умивальник, а сьоме – в футляр від настінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк і не став довго розбиратися: роззявив пащу і проковтнув їх одного за другим; тільки одного він не знайшов, того, що сховався у футляр.

Наївшись досхочу, вовк пішов, розтягнувся на зеленому лужку під деревом і заснув.

Приходить незабаром стара коза з лісу додому. Ах, що ж вона там побачила! … Двері навстіж розкриті. Стіл, стільці, лавки перекинуті, умивальник розбитий, подушки і ковдри з ліжка скинуті. Стала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати по іменам, але ніхто не озивався. Нарешті підійшла вона до футляру, і пролунав у відповідь тоненький голосок:

— Мамочко, я в футлярі сховався!

Вийняла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і всіх поїв. Можете собі уявити, як оплакувала коза своїх бідних діточок!

Нарешті вийшла вона в великому горі з дому, а козенятко побігло за нею слідом. Прийшла вона на лужок, бачить – лежить біля дерева вовк і хропе так, що аж гілки тремтять. Оглянула вона його з усіх боків і побачила, що в роздувшому череві у нього щось ворушиться і борсається.

"Ах, боже ти мій, – подумала вона, – невже мої бідні діточки, яких поїв він на вечерю, ще живі – живесенькі?" І сказала вона козенятку щоб принесло воно з дому ножиці, голку й нитки.

Ось розпорола вона вовку черево, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козенятко свою голову. Стала розпорювати черево далі, – тут і повискакували один за одним всі шестеро, живі – живесенькі, і нічого з ними поганого не сталось, бо вовчара від голоду ковтав їх цілком. От уже радість – то була! Стали вони лащитись та голубитись до своєї матінки, скакати і стрибати. Але стара коза сказала:

— Ідіть мерщій і знайдіть камінців, ми наб`ємо ними черево проклятому звіру, поки він ще сонний.

Наносили тут семеро козенят багато – багато каменів і засунули їх вовкові в живіт стільки, скільки влізло. Зашила стара коза йому нашвидку черево, а той нічого не помітив, навіть жодного разу не ворухнувся.

Виспався нарешті вовк, піднявся на ноги і відчув від каменів у череві таку спрагу, що пішов до криниці води напитися. Тільки він пішов, а камені в череві один об інший стукають. І крикнув вовк:

Що стукає й бурчить,

У моєму пузі?

Думав я – шість козенят,

А то камінчики гримлять.

Підійшов до криниці, нахилився до води, хотів напитися, і потягнули його камені вниз, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і давай кричати:

— Вовк мертвий! Вовк потонув! – І стали вони на радощах танцювати разом зі своєю матінкою навколо колодязя.

Брати Грімм

Брати Грімм - (нім. Die Gebrüder Grimm, Якоб і Вільгельм Грімми) — німецькі вчені, представники Гейдельберзької школи, які найбільш відомі за публікацію збірок казок і їхніми працями в галузі мовознавства, що стосуються зміни звучання слів з плином часу (Закон Грімм). Вони є одними з найвідоміших казкарів Європи.

Інші цікаві казки

Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!