Золота грамота

Українська народна казка

Золота грамота
Цілий рік мужики копали у пана колодязь, а води все не було. І от одного світлого Дня на дуже великій глибині викопали вони золоту грамоту.

Небагато було написано в тій золотій грамоті.

Як сонце, сяють літери, а прочитать, що там написано, мужики не можуть. Всі вони були неписьменні.

Взяли мужики золоту грамоту і пішли з нею до свого пана, щоб той їм прочитав, що було там написано.

Приходять мужики до панського мавтку і бачать: у панському дворі панські правителі батогами б’ють людей за те, що люди мало зробили діла своєму панові. А тут, поряд, за великими столами, сидять пани — всі пишні, ситі, задоволені. Одягнені вони в дорогий одяг, на ногах дороге взуття, на столах багато їжі і дорогих вин.

Підходять вони до свого пана, познімали шапки, низько вклонились і кажуть:

— Ми у тебе, пане, рік колодязь копали, до води не докопались, але на дуже великій глибині викопали золоту грамоту, а що в цій грамоті написано, ми не знаємо, бо неписьменні. Будь ласка, пане, прочитай, що в цій грамоті написано.

Взяв пан з рук мужиків золоту грамоту, прочитав її спершу сам нишком, потім дав прочитати іншим панам. Ті читають золоту грамоту, регочуться, аж за боки беруться. Чужою мовою щось між собою говорять. Довго реготались пани з золотої грамоти, і довго мужики чекали відповіді. Нарешті пан каже мужикам:

— Слухайте, мужички. Ця золота грамота справді з неба. Слухайте, що вам сам бог каже. Як зорі на небі не однакові — в більші, в й менші, — так і на землі — люди не рівні. Бог дав всякому свій талан. А талан мужика — це покірно працювати на свого пана. Мужикова праця — богові приємна…

Довго ще говорив пан, але бачать мужики, що він бреше, обдурює їх, говорить їм не те, що написано в золотій грамоті. Захвилювались, загомоніли мужики і стали вимагати назад золоту грамоту.

Розсердився пан на мужиків, затупотів ногами на них, закричав що в сили. З усіх сторін збіглись панські прислужники з нагаями і ціпками. Накинулись на переляканих мужиків і почали їх нещадно бити.

Порозбігались мужики хто куди міг, а коли зійшлися до місця — бачать, у руках їхніх знову золота грамота, а на ній сонцем сяють якісь літери. Ідуть мужики далі. Вони пригадали, що у них урядник письменний, вирішили іти прямо до нього, щоб прочитав їм золоту грамоту.

Приходять мужики до урядникового двору і бачать — урядникові слуги б’ють батогом людей, які чим-небудь не догодили своєму начальству. Виходить сам урядник, а з ним безліч таких же урядників, ситих, задоволених, на грудях у них медалі, хрести, збоку у кожного висить шабля з пістолетом. Мужики познімали шапки, вклонились у ноги і кажуть:

— Ми у свого пана рік колодязь копали, до води не докопались, але на дуже великій глибині викопали золоту грамоту, а що в ній написано, ми не знаємо, бо неписьменні. Будь ласка, пане уряднику, прочитай, що в цій грамоті написано.

Взяв урядник із рук мужиків золоту грамоту, прочитав її спершу сам нишком, потім дає грамоту прочитать іншим урядникам — своїм гостям. Ті читають золоту грамоту, регочуться, аж за боки беруться. Чужою мовою щось між собою говорять.

Довго реготались урядники з золотої грамоти, довго мужики чекали відповіді, і, нарешті, урядник каже мужикам:

— Слухайте, мужички, ця золота грамота справді з неба. Слухайте добре, що вам бог каже. Покірно і сумлінно коріться своєму начальству. Всяка влада від бога дається. І немає такої влади, яка була б не від бога. Хто влади не слухається, той самого бога не слухається.

Довго ще говорив урядник, але бачать мужики, що він бреше, говорить не те, що написано в золотій грамоті. Захвилювались, загомоніли мужики — золоту грамоту від урядника назад вимагають.

Розсердився урядник на мужиків, затупотів на них ногами, закричав на них що є сили. З усіх сторін позбігались урядникові прислужники з нагаями та зі зброєю і почали бити мужиків.

Перелякані мужики розбіглися в усі сторони, а коли зійшлися до місця, бачать, у руках їхніх знову грамота, а на ній сонцем сяють незрозумілі літери.

Ідуть мужики далі і пригадали, що у них є ще піп письменний. До кого ж, як не до попа, за порадою? І вирішили мужики піти прямо до попівського двору.

Приходять мужики до попівського двору, бачать: у ньому повно різного люду і всі за працею. Жінки тчуть, прядуть, баби возяться з куделею, пір’я деруть на подушки для попових дочок, чоловіки будівлі будують, підлітки біля худоби пораються. Всі працюють, а над ними з батогами в руках приглядають попові наймити. І бачать мужики, як ці попівські прислужники замість хліба камінь дають людям, а замість води — розсіл з огірків. Тяжко стогнали люди від спеки, голоду, а роботі їхній кінця-краю немає.

З ґанку виходить сам піп, а за ним безліч попів. Всі вони повні, розкішні, обличчя у них задоволені. Ряси на попах шовкові, на грудях у кожного попа золотий хрест.

Підходять мужики до попа, познімали шапки, вклонились попам в пояс і кажуть:

— Ми у свого пана рік колодязь копали, до води не докопались, але на дуже великій глибині викопали золоту грамоту, а що в ній написано, ми не знаємо, бо неписьменні. Будь ласка, всечесний наш панотець, прочитай, що в цій грамоті написано.

Взяв піп з рук мужиків золоту грамоту, перечитав її спершу сам нишком, потім дав грамоту прочитати іншим попам — своїм гостям. Ті читають золоту грамоту, регочуться, аж за боки беруться. Чужою мовою щось між собою говорять.

Довго реготались попи з золотої грамоти, і довго мужики чекали відповіді. І нарешті піп каже мужикам:

— Слухайте, раби божії! Ця золота грамота справді з неба. Слухайте, що вам сам бог каже: «Ті, що на землі плачуть — на небі возрадуються. Людині треба покірно нести свій хрест. Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто ображає вас. Коли хто ударить тебе в одну щоку, підстав йому і другу, а тому, хто хоче взяти у тебе свитину, — віддай йому і сорочку свою».

Довго піп говорив мужикам, а решта попів хитали головами, згоджуючись з ним, і хрестили мужиків. Але “бачать мужики, що всечесний отець бреше, що говорить не те, що написано в золотій грамоті. Захвилювались, загомоніли, золоту грамоту від попа назад вимагають.

Розсердився піп на мужиків, затупотів на них ногами, закричав що є сили. З усіх сторін позбігались попові наймити з батогами і ціпками, накинулися на переляканих мужиків і почали нещадно бити їх.
Перелякані мужики порозбігались в усі сторони, а коли зійшлись до місця, бачать — у руках їхніх знов золота грамота, а на ній сонцем сяють незрозумілі для них літери.

Стоять мужики і не знають, куди вже його йти з цією золотою грамотою і хто б їм зміг правдиво прочитати слова, що сяяли сонцем в золотій грамоті. Тим шляхом ішов чоловік, мужики оточили його і говорять до нього:

— Чоловіче добрий, ми у свого пана рік колодязь копали, до води не докопались, але на дуже великій глибині викопали золоту грамоту, а що в ній написано, ми не знаємо, бо неписьменні. Чоловіче добрий, просимо тебе, прочитай нам, що в цій грамоті написано.

Взяв чоловік з рук мужиків золоту грамоту, усміхнувся і каже:

— Друзі мої, я вам-то прочитаю цю грамоту, та цього буде дуже мало. Вам необхідно уміти самим читати такі грамоти.

Кланяються мужики чоловікові, дякують йому і просять його завітати до них у село і повчити їх грамоти.

Небагато часу прожив чоловік на селі у мужиків. Мужики навчились читати і почали жити так, як написано було у золотій грамоті.

Інші цікаві казки

Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!