Котик

Українська народна казка

Не знаю, в якомусь-то царстві жив собі чоловік, а в нього було три сини. От як умер батько, зостався їм спадок: млин, хлів і кіт.

— Нум,— кажуть брати,— будемо ділитися.

— Нум.

От і поділилися. Старший собі узяв млин, середульший — хлів, а найменшому дали кота:

— Ти,— кажуть,— малий, тобі небагато треба!

Почув це молодший брат і почав тихенько плакати, а кіт лежить на комині та й промовляє лагідно до нього:

— Пане мій милий, пане мій любий! Чого ти плачеш?

— Як же,— відповідає хазяїн,— мені не плакати, що тільки один ти мені дістався?.. А що ж я з тебе матиму?

Котик йому каже:

— Не плач, мій пане, дай мені мішка, я піду, хліба дістану тобі і собі.

Узяв кіт мішка, набрав капустяного листя, пішов у хлів та й поклав там, де кролі водилися, а сам сів, стереже. То це прийде кролик, улізе в мішок, а кіт тоді з-за куща вискакує, зав’язує мішка і несе до царя.

— Кланяється тобі, царю,— каже котик,— пан Запічанський і надсилає тобі дарунок!

Цар радіє, дякує гарно і велить насипати в мішок хліба. Ще й грошей дає. От котик приносить зерно, мелють його з хазяїном у братовому млині,— і мають вже хліб на обід.

Середульший брат якось довідався, що котик у його хліві кролів ловить, та й каже:

— Слухай, брате, не пускай свого кота до мене у хлів, а то — тільки ти його й бачив. Капосний звірюка, половину кролів подавив.

Пан Запічанський лежить собі на печі та й плаче, а котик і підгледів:

— Пане мій милий, пане мій любий, чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати,— відповідає той,— якщо казав мій брат, що тебе вб’є, бо ловиш у його хліві кролів…

— Не плач, заспокойся,— мовить кіт,— усе буде гаразд!

От котик довідався, що цар зі своєю дочкою гулятиме біля річки. Прибігає додому та й каже:
— Пане мій милий, пане мій любий, ходім до річки!

— Чого?

— Та ходім! Тобі не знать чого, а ходім! Та роби те, що я тобі скажу: буде добре тобі і мені.

Прийшли до річки. Коли дивляться — і цар іде з дочкою. Котик і каже:

— Пане мій милий, пане мій любий, скидай сорочку та скачи у воду і кричи: «Рятуйте, хто в Бога вірує!»

Брат молодший сорочку з себе — тау воду. «Рятуйте! — кричить.— Рятуйте, хто в Бога вірує!» Цар і почув. А котик підбігає до нього та й каже:

— То пана Запічанського розбійники обідрали і у воду вкинули… Не дай, царю, йому загинути!

— Ой, лишенько,— скрикнула царівна — це того пана Запічанського, що присилав нам тих гарних кроликів?!

Того самого, царівно! — каже хитрий кіт.

Цар як гукне до слугів. Назбігалось народу, рибалок, невід закинули і витягли бідолаху. Царівна й просить батька:

— Візьміть, тату, пана Запічанського у палац, він такий добрий і славний!

Цар посадовив молодшого брата поруч себе. У палаці його вдягли, причепурили… І царівні він так уподобався, що й поженили їх через кілька днів. І панові було добре, і хитрому котові.

Інші цікаві казки

Рейтинг@Mail.ru Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!