Летюча скриня

Автор: Андерсен Г.К.

Жив собі дуже багатий купець. Та він раптово помер, і всі гроші дісталися його синові. Той зажив дуже весело, і невдовзі лишилося в нього тільки чотири скілінги, старий халат і пара пантофлів. Друзі й знати його більше не хотіли, але один із них, людина добра, прислав йому стару скриню! Чудово, та складати в скриню не було чого, от він і всівся у скриню сам! А скриня була не проста. Варто було натиснути на замок – і скриня здіймалась у повітря.

 Купецький син так і вчинив. Скриня вилетіла з ним у димар і понеслась аж під хмарами! Він прилетів до Туреччини, зарив скриню в лісі у купу сухого листя, а сам вирушив до міста.

 На вулиці стрілася йому жінка з дитиною, і він спитав її:

 – Послухай, жінко! Що це за великий палац тут, біля самого міста, ще вікна так високо від землі?

 – Тут живе принцеса! – відповіла та. – їй напророчено, що вона буде нещасною з вини свого нареченого, от до неї й не сміє з’являтися ніхто інакше, як у присутності самих короля з королевою.

 – Дякую! – сказав купецький син.

 Він пішов до лісу, всівся у свою скриню, прилетів просто на дах палацу й заліз до принцеси у вікно. Принцеса спала на дивані й була така гарна, що він не втримався та поцілував її. Вона прокинулась і дуже злякалася, але купецький син сказав, що він турецький бог, який прилетів до неї повітрям. Вони всілися поряд, і він почав розповідати їй казки. А потім він посватався, і принцеса погодилася вийти за нього.

 – Але ви маєте прилетіти сюди в суботу! – сказала вона. – До мене прийдуть король із королевою. Вони будуть дуже потішені тим, що я виходжу заміж за турецького бога, але ви постарайтеся розповісти їм якомога кращу казку. Мати полюбляє слухати щось повчальне й серйозне, а батько – веселе.

 Принцеса подарувала хлопцеві шаблю, викладену червінцями, а саме їх йому й не вистачало. Він купив собі новий халат, а потім сів у лісі складати казку. У суботу король і королева прийшли до принцеси, і купецького сина прийняли дуже добре.

 – Розкажіть що-небудь серйозне, повчальне, – сказала королева.

 – Але щоб і посміятися можна було! – додав король.

 – Добре! – відповів купецький син і став розповідати. – Жила собі коробка сірників, що дуже пишалися своїм високим походженням: голова їхньої сім’ї, сосна, була найбільшим і найстарішим деревом у лісі. Тепер сірники лежали на полиці між кресалом і старим залізним казанком та розповідали про своє дитинство. «Так, добре нам жилося, – казали вони. – Та от прийшли якось дроворуби, і загинула вся наша родина! Стовбур отримав місце грот-щогли на чудовому кораблі, гілки розбрелися хто куди, а нам от випало служити світочами для простолюду. От заради чого опинилися на кухні такі поважні панове, як ми!»

 «Від самої появи на світ мене постійно чистять, шкребуть і ставлять на вогонь, – сказав казанок. – Я посідаю в домі перше місце. Усі ми тут сидимо в хаті, тільки відро часом буває на подвір’ї, а новини ми дізнаємося від кошика для харчів – він часто ходить на ринок, та в нього надто вже гострий язик».
 «Чого ти розпатякався?!» – сказало раптом кресало.

 «Поговорімо про те, хто з нас важливіший!» – сказали сірники.

 «Ні, я не люблю говорити про себе, – сказала глиняна миска. – Нумо просто розмовляти! Я розкажу дещо, що буде зрозуміле геть усім. На березі рідного моря, під тінню буків…»

 «Чудово!» – сказали тарілки.

 «…Там в одній сім’ї провела я свою молодість. Усі меблі були поліровані, підлога чисто вимита, а фіранки на вікнах мінялися кожні два тижні».

 «Як ви цікаво розповідаєте! – сказала мітла. – У вашій розповіді так і чути жінку, відчувається якась особлива охайність!»

 «Так, так!» – погодилося відро.

 Глиняна миска продовжувала свою розповідь, і закінчення було не гіршим від початку. Тарілки загримотіли від захвату, а мітла вийняла з ящика зелень петрушки й увінчала нею миску.

 «Отепер ми потанцюємо!» – сказали щипці для вугілля й пішли в танок. Стара оббивка на стільці, що стояв у кутку, від такого видовища луснула!

 «А нас увінчають?» – спитали щипці, і їх теж увінчали.

 «Усе це чернь!» – думали сірники.

 Тепер самовар мав заспівати. Але він пишався й хотів співати, лише стоячи на столі в господарів.
 «Що ж, якщо самовар не хоче співати, не треба! – сказало старе гусяче перо. – За вікном висить у клітці соловей – нехай він заспіває!»

 «Це непристойно – слухати якогось залітного птаха! – сказав великий мідний чайник. – Нехай розсудить нас кошик для харчів!»

 «Хіба ж так слід проводити вечори? – відповів кошик. – Невже не можна поставити дім на належний рівень? Кожен би тоді знав своє місце, і я б керував усіма! Тоді справа пішла б зовсім інакше».

 «Нумо галасувати!» – закричали всі.

 Раптом двері відчинились, увійшла служниця, і всі притихли. Але не було жодного горщика, який не мріяв би потай про свою вельможність і про те, що він міг би зробити. «Якби вже взявся до справи я, пішла б гульня!» – думав кожен. Служниця взяла сірники й запалила ними свічку. Як вони запирхали, загоряючись! «Тепер усі бачать, що ми тут найвельможніші! – думали вони. – Скільки від нас блиску та світла!» Аж тут вони згоріли.

 – Чудова казка! – сказала королева. – Я наче сама була на кухні разом із сірниками! Так, ти гідний нашої дочки.

 – Авжеж! – сказав король. – Весілля відбудеться в понеділок!

 Увечері в місті влаштували ілюмінацію. Вуличні хлопчиська кричали «ура!» і свистіли. «Треба й мені вигадати що-небудь!» – подумав купецький син. Він накупив ракет, хлопавок, склав усе це у свою скриню і здійнявся в повітря. Ніколи ще турки не бачили такого феєрверка.

 Повернувшись до лісу, купецький син подумав: «Треба піти до міста послухати, що там кажуть про мене!» Скільки чуток ходило містом! Кожен розповідав про побачене по-своєму, але всі стверджували, що це було дивовижне видовище.

 – Я бачив Бога! – казав один. – Очі в нього були, як зірки, а борода – як морська піна!

 – Бог летів у вогненному плащі! – розказував інший. – А зі складок визирали янголята…

 Наступного дня мало відбутися весілля. Купецький син повернувся до лісу, щоб сісти в скриню, але не знайшов її. Скриня згоріла! У неї потрапила іскра від феєрверка, скриня тліла, тоді спалахнула, і від неї лишився тільки попіл.

Андерсен Г.К.

Ганс Крістіан Андерсен — данський письменник, казкар, автор відомих у всьому світі казок. Казки Андерсена перекладені більш ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.

Інші цікаві казки

Рейтинг@Mail.ru Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!