Мауглі. Як страх прийшов

Автор: Кіплінг Р.

Замовкли струмки, пересохла земля —

Віднині ми друзі — і ти, і я;

Запалені очі, сухі язики

В усіх, що зібрались на берег ріки.

Нема тут ловців, позабуті двобої —

Всі жертвами стали посухи страшної.

Он хижа пантера, і дика свиня,

І тигр, і ведмідь, і мале оленя,

І вовк зголоднілий, і сарна худюща

З одної ковбані п'ють воду цілющу.

Замовкли струмки, пересохла земля —

Ми друзями будемо — ти і я, —

Аж поки хмарки не прилинуть сюди

І дощ не розіб'є наш Мир Води.

Закон Джунглів, що набагато старіший за всі інші закони світу, передбачає всі несподіванки, які можуть спіткати мешканців Джунглів. Він і досі такий довершений, який має бути закон, створений часом і звичаями. Якщо ви читали інші оповідання про Мауглі, то, мабуть, пам'ятаєте, що він довго жив серед Сіонійської Вовчої Зграї і вивчив Закон з допомогою Балу, бурого ведмедя. І коли хлопчикові набридало зубрити нескінченні правила, Балу говорив йому, що Закон схожий на гігантську ліану, бо обвиває кожного, і ніхто не може від нього утекти.

— Коли ти проживеш стільки, скільки прожив я, Братику, то побачиш, що всі Джунглі підкоряються принаймні одному Закону. Але то буде невеселе видовище, — додав Балу.

Його слова влітали в одне вухо Мауглі і вилітали в друге, бо хлопчик, у якого тільки й роботи, що їсти і пити, не думає про біду, аж поки зіткнеться з нею віч-на-віч. Та настав рік, коли слова Балу справдилися, і Мауглі переконався, що всі Джунглі перебувають під владою одного Закону.

Це почалось після тієї зими, коли майже не було дощів, і Сагі, дикобраз, зустрівшися з Мауглі в бамбукових хащах, сказав, що починають сохнути дикі ямси. А всі ж знають — Сагі на диво примхливий до їжі і їсть тільки найкраще і найдостигліше. Мауглі засміявся у відповідь:

— А мені яке діло?

— Тепер тобі немає діла, — сказав Сагі, неприємно потріскуючи своїми голками, — а згодом побачимо. Скажи, Братику, чи можна пірнати у глибокому озері за Бджоляними Скелями?

— Ні, Дурна вода вся втекла, а я не збираюсь розтрощити собі голову, — промовив Мауглі, переконаний, що знає більше, ніж п'ятеро мешканців Джунглів укупі.

— Тим гірше для тебе: через маленьку тріщину в твою голову попало б трохи розуму, — сказав дикобраз і згорнувся, аби Мауглі не смикнув його за вуса. Хлопчик переказав Балу, що говорив Сагі. Балу вислухав дуже серйозно і півголосом пробурмотів:

— Коли б я був сам, то перемінив би місце полювання зараз же, перш ніж похопляться інші. Але полювання на чужих землях закінчується бійкою, в якій можуть поранити моє Людське дитинча. Почекаймо: побачимо, як зацвіте мохва.

Цієї весни мохва — дерево, квіти якого дуже любив Балу, — не цвіло зовсім. Зеленувато – жовті, ніби восковиті квіти спека вбила раніше, ніж вони порозпукувалися, і коли Балу, зіп'явшись на задні лапи, труснув дерево, на нього впало всього-на-всього кілька пелюсток, що неприємно пахли. Поступово, крок за кроком, спека пробиралася в саме серце Джунглів, забарвлюючи все в жовтий, коричневий і, нарешті, чорний колір. Зелені кущі понад ярами вигоріли і стали наче дріт, укритий скрученим мертвим листям; сховані в хащах озера спадали і висихали; а найлегші сліди край берега, здавалося, були куті з металу; соковиті ліани, що обвивали дерева, упали до підніжжя і там умирали; бамбук висох і дзвенів на гарячому вітрі; мох осипався із скель у глибині Джунглів, і вони ставали такі ж голі й гарячі, як і сині валуни у річищі струмка.

Птахи і мавпи цього року рано переселилися на північ: вони знали, що насувається. Олені та дикі свині втекли далеко на вигорілі селянські поля, і деякі гинули на очах людей, які так ослабли, що не могли їх убивати. Чіля, шуліка, залишився на місці і погладшав, тому що було дуже багато падла; кожного вечора він приносив звірам, надто знесиленим, щоб іти на нові місця, вісті, що сонце вбило Джунглі на три дні льоту навколо.

Мауглі, який не знав досі справжнього голоду, почав їсти трирічний дикий мед, вишкрябуючи його із спустілих вуликів у скелях, — мед був чорний, наче терен, і зверху весь зацукрувався. А ще хлопчик полював на жучків, що жили під корою, і поїдав личинки ос. Вся дичина у Джунглях перетворилась на кістяки, обтягнуті шкурою, і Багірі доводилось тричі на ніч убивати, щоб хоч трохи наїстись. Але найгірше було те, що не вистачало води — адже мешканці Джунглів п'ють хоч рідко, але багато.

Спека все дужчала й дужчала, вона витягла iз землі останню вологу, поки, нарешті, головна протока Вайнгунги стала єдиним річищем, в якому між мертвими берегами ще пробивалася струминка води. І коли Хаті, дикий слон, що прожив сто, а то й більше років, побачив посеред річки довге сухе синювате пасмо скель, вій упізнав Скелю Миру, підняв хобот і проголосив початок Водяного Перемир'я, як це зробив його батько п'ятдесят років тому. Олені, дикі свині і буйволи — всі хрипкими голосами підхопили його заклик, а Чіля, шуліка, кружляв над Джунглями і, викрикуючи та посвистуючи, попереджував усіх мешканців.

За Законами Джунглів, вбивство поблизу водопою після проголошення Водяного Перемир'я карається смертю. Причина та, що пити необхідніше, аніж їсти. Кожен у Джунглях може якось перебитися, коли не вистачає дичини; але вода — це вода, і коли залишається тільки одне джерело, всяке полювання по сусідству з ним припиняється, тому що мешканці Джунглів ходять туди тільки пити. Звичайної пори, коли води багато, ті, хто приходять напитися до Вайнгунги чи інше місце, ризикують життям, і цей ризик є одна з насолод нічного життя. Спуститися так, щоб не зашарудів жоден листочок; по коліна бродити у воді, шум якої заглушає будь-який шелест; пити, щохвилини озираючись і напружуючи всі м'язи, щоб на випадок тривоги одчайдушно плигнути; валятися на піщаному березі і, досхочу напившись, повернутися з мокрою мордою до захопленої зграї — все це до нестями приємно молодим оленям з блискучими рогами і, головним чином, тому, що вони знають: Багіра і Шер-Хан кожної миті можуть кинутися на них і розірвати. Але тепер ця гра життям закінчилася, і мешканці Джунглів — тигри, ведмеді, олені, буйволи і дикі свині, — голодні, ослаблі, приходили до висохлої річки, пили каламутну воду і, неспроможні йти далі, лягали тут же.

Олені й дикі свині блукали цілий день, шукаючи чого-небудь поживнішого за суху кору і зів'яле листя. Буйволи не знаходили болота, де можна було б освіжитися, і зелених сходів, щоб там нишком попастись. Змії поприповзали з Джунглів до річки, сподіваючись спіймати яку-небудь заблудлу жабу; вони обвивалися навколо мокрих каменів і навіть не кусалися, коли дика свиня, риючи землю, зачіпала їх рилом. Усі річкові черепахи давно вже поїла Багіра, найспритніша з ловців, а риби позаривалися глибоко в мул. Тільки Скеля Миру тяглась уздовж обмілини, мов довга змія, і стомлені хвильки шипіли, висихаючи на її гарячих боках.

Мауглі приходив сюди щоночі освіжитися і зустрітися зі звірами. Найголодніший з його ворогів навряд чи зачепив би тепер хлопчика. Завдяки голій шкірі, вій здавався худішим і нещаснішим за всіх своїх товаришів; волосся вигоріло на сонці і стало схоже на клоччя; ребра стирчали, як прутики в корзині; а через мозолі на ліктях і колінах, які він натер, часто лазячи рачки, його виснажені руки і ноги видавалися вузлуватими стеблинками. Але з-під скуйовдженого волосся дивилися спокійні і холодні очі хлопчика, тому що Багіра, його порадник в цей небезпечний час, навчила Мауглі триматися спокійно, полювати без поспіху і ніколи, ні за яких умов не втрачати самовладання.

— Настала погана пора, — сказала чорна пантера одного гарячого, як піч, вечора, — але вона мине, якщо ми зможемо протриматися до кінця. Чи повний твій шлунок, Людське дитинча?

— В моєму шлунку є їжа, та що з того. Як ти гадаєш, Багіро, дощі забули нас і ніколи більше не повернуться?

— Ні. Ми побачимо ще, як зацвіте мохва і молоді олені погладшають на свіжій траві. Ходімо до Скелі Миру і послухаємо новини. Сідай мені на спину, Братику.

— Тепер не час носити важкі речі. Я ще можу стояти на ногах. Що й казати, не дуже ми схожі на вгодованих биків.

Багіра глянула на свої витерті, вкриті пилом боки і прошепотіла :

— Минулої ночі я вбила вола в ярмі. Я до того опустилася, що не посміла б плигнути на нього, якби він був одв'язаний… Бау!

Мауглі засміявся.

— Так, ми тепер великі ловці, — сказав хлопчик. — Я тепер такий хоробрий, що… їм червів.

І обоє вони спустилися хрусткими хащами до берега річки, де, ніби мереживо, в усі боки тяглися обмілини.

— Вода не виживе довго, — сказав Балу, наближаючись до них. — Дивись, скрізь сліди, схожі на стежки людини.

У низинах на місці берега жорстка трава повисихала і перетворилася на стоячі мумії. Уторовані стежки оленів і диких свиней, що тяглися до річки, порізали безбарвну низину запиленими коліями, пробитими у високій десяти футовій траві. В цей ранній час на всіх стежках було повно звірів, і кожен з них намагався перший потрапити до води. Чути було, як кашляють олені та їхні малята, задихаючись від їдкої, мов нюхальний тютюн, куряви.

Вище, там, де застояна вода облямовувала Скелю Миру, охоронницю Водяного Перемир'я, стояв Хаті, дикий слон, з трьома своїми синами, великими і сірими при світлі місяця; вони весь час похитувались туди й сюди. Трохи нижче перед ним розташувався авангард оленів; за ними — дикі свині й буйволи, а на протилежному березі, де високі дерева тяглися до самої води, відведено місце для хижаків: тигрів, вовків, пантер, ведмедів та інших.

— Справді, всі ми підкоряємося одному Закону, — промовила Багіра, бродячи по воді й оглядаючи ряди рогів і принишклих очей, де олені і дикі свині, збившись докупи, торсали один одного. — Доброго полювання всім, хто однієї крові зі мною! — додала пантера, витягнувшись так, що один бік її виглядав із води. Потім крізь зуби процідила: — Якби не Закон, можна було б дуже добре пополювати.

Насторожені вуха оленів розчули останні слова, і рядами пронеслося злякане шепотіння:

— Перемир'я! Не забувайте про Перемир'я!

— Тихше там! Тихше! — крикнув Хаті, дикий слон. — Перемир'я, Багіро, триває. Нині не час говорити про полювання.

— Хто ж знає це краще за мене? — відповіла Багіра, дивлячись своїми жовтими очима вверх по річці. — Тепер я їм черепах і ловлю жаб, Нгайах! Якби-то я могла вдовольнитися, обгризаючи гіллячки!

— Ми б цього дуже хотіли, — промекало оленя, яке народилося тієї весни і якому не подобалося багато чого на світі. Незважаючи на те, що мешканці Джунглів перебували в дуже жалюгідному становищі, всі, навіть Хаті, не втрималися від сміху; а Мауглі, спершись на лікті в теплій воді, голосне розсміявся і збив ногами піну.

— Гарно сказано, крихітко безрога, — муркнула Багіра. — Коли скінчиться Перемир'я, я згадаю це, на твоє щастя, — і стала пильно вдивлятися у темряву, щоб краще розгледіти маля і потім його впізнати.

Поволі на водопої заговорили всі. Вже можна було почути хрокання дикого кабана, що просив поступитися місцем; буйволів, які бродили піщаними обмілинами і щось буркотіли між собою, оленів, що розповідали історії про те, як вони вбилися з ніг, марно намагаючись знайти їжу. Час від часу вони питалися хижаків, що тупцювали на другому березі, але ті не могли сказати нічого втішного, і пекучий вітер Джунглів дув між скелями та сухим шурхітливим гіллям, збиваючи на воду листя і куряву.

— Навіть люди і ті мруть біля своїх плугів, — сказав молодий Самбгур. — Я йшов від заходу сонця і, аж поки стемніло, бачив трьох. Вони лежали нерухомо, а поруч — їхні буйволи. Скоро і ми так само лежатимемо.

— З учорашнього дня вода спала ще дужче, — обізвався Балу. — О Хаті, чи бачив ти коли-небудь таку посуху?

— Вона мине, вона мине, — відповів Хаті, обливаючися водою.

— Між нами є один, що довго не витримає, — сказав Балу і глянув на хлопчика, якого він дуже любив.

— Я? — обурено відгукнувся Мауглі, опускаючись у воду. — У мене немає вовни, щоб прикрити мої кістки, але якби здерти хутро з Балу…

Хаті здригнувся від такої думки, а Балу суворо сказав:

— Людське дитинча, непристойно розмовляти так з учителем Закону. Ніхто ще не бачив мене без шкури.

— От тобі й на, я ж зовсім не хотів тебе образити, Балу, я думав тільки сказати, що ти схожий на кокосовий горіх у шкаралупі, а я — на кокосовий горіх без шкаралупи. От якби здерти твою буру шкаралупу…

Мауглі сидів, підгорнувши ноги, і, як звичайно, пояснював пальцями, але підійшла Багіра, простягла м'яку лапу і пхнула хлопчика у воду.

— Дедалі все гірше, — сказала чорна пантера, коли він схопився, обтрушуючись. — Спершу з Балу треба було здерти шкуру; тепер він став кокосовим горіхом. Дивись, щоб він з тобою не зробив те, що роблять стиглі горіхи.

— А що? — необережно спитав хлопчик, хоч це й був один із найстаріших жартів у Джунглях.

— Дивись, щоб він не розбив тобі голову, — спокійно відповіла Багіра і знову пхнула його у воду.

— Негарно сміятися з учителя, — озвався Балу, коли Мауглі занурився втретє.

— Негарно? А чого ж ви чекали? Ця гола істота вештається всюди, кривляється, як мавпа, передражнює колишніх славних ловців і жартома смикає кращих із нас за вуса! — Це говорив, чвалаючи до води, Шер-Хан, кульгавий тигр.

Він чекав з хвилину, втішаючись враженням, яке він справив на оленів на протилежному березі; потім опустив свою квадратну пухнасту голову й почав хлебтати і гарчати:

— Джунглі перетворилися на притулок для голих малят.

Подивись на мене, Людське дитинча…

Мауглі пильно, якомога зухваліше, глянув на нього, і через хвилину Шер-Хан відвернувся.

— Людське дитинча! Людське дитинча! — загарчав він, знову хлебчучи воду. — Воно зовсім не Людина, і не дитинча, а то б воно злякалося. Наступного разу ще, чого доброго, мені доведеться просити в нього дозволу напитися! Аурррг!

— Можливо, так і буде! — сказала Багіра, не зводячи з нього очей. — Авжеж, що буде… Фу-у, Шер-Хане! Яку нову ганьбу ти приніс сюди?

Кульгавий тигр занурив у воду підборіддя та нижню щелепу, і темні маслянисті смуги попливли вниз по течії.

— Людина! — байдуже промовив Щер-Хан. — Я убив її з годину тому. — Він знову загарчав і замуркотів про себе.

Ряди звірів здригнулися і захвилювалися, знявся шепіт, що потім перейшов у крик:

— Людина! Людина! Він убив Людину! — всі обернулися до Хаті, дикого слона, але той ніби нічого й не чув. Хаті ніколи не робив квапливо, і це одна з причин його довголіття.

— В такий час та вбити Людину! Хіба поблизу не було іншої дичини? — сердито сказала Багіра, вилізаючи а брудної води і по-котячому, як це вона робила завжди, обтрушуючи лапи.

— Я вбив її заради втіхи, а не для їжі.

Знову знявся зляканий шепіт, і уважні білі маленькі очі Хаті повернулися в бік кульгавого тигра.

— Заради втіхи, — ревів Шер-Хан. — І зараз я прийшов сюди попити і вмитися. Хто може заборонити мені?

Багірина спина почала згинатися, як бамбук від вітру, але Хаті підняв хобота і спокійно запитав:

— Ти убив заради втіки? — А коли питає Хаті, краще відповідати.

— Так. Я маю право, була моя ніч. Ти сам знаєш, о Хаті. — Шер-Хан говорив, мало не підлещуючись.

— Звичайно, знаю, — відповів Хаті і, помовчавши якусь мить, додав: — Ти напився досхочу?

— На цю ніч доволі.

— Тоді йди звідси. Річка існує, щоб пити з неї, а не забруднювати її. Ніхто, крім кульгавого тигра, не хвастався б своїм правом тоді, коли і ми, і люди однаково страждаємо. Вимився ти чи ні, все одно геть у барліг, Шер-Хане!

Останні слова прозвучали, як срібні сурми, і три сини Хаті ступили півкроку вперед, хоча в цьому й не було потреби. Шер-Хан пішов, не осмілившись загарчати, бо знав, як знають усі, що коли дійде до діла, Хаті — Повелитель Джунглів.

— Про яке право говорив Шер-Хан? — спитав Мауглі на вухо Багіру. — Убивати Людину завжди ганебно. Так мовить Закон. А Хаті сказав…

— Спитай у нього, я не знаю, Братику. Має він право чи ні, а я провчила б кульгавого різника, коли б не заговорив Хаті. Прийти до Скелі Миру зразу ж після вбивства Людини та ще й вихвалятися цим — на таке здатний тільки шакал. Та й, крім того, він забруднив чисту воду.

Мауглі почекав хвилину, щоб набратися духу (бо ніхто не сміє ні з сього ні з того звертатися до Хаті), потім вигукнув :

— Що за право у Шер-Хана, о Хаті?

Його слова відгукнулися луною на обох берегах, бо мешканці Джунглів дуже цікаві, а біля річки щойно відбулося щось загадкове для всіх, за винятком Балу, який глибоко замислився.

— Це стара легенда, — сказав Хаті, — старіша за самі Джунглі. Замовкніть ви там, на берегах, і я розповім.

З хвилину буйволи і дикі свині штовхалися і струшувалися, потім ватажки зграй один за одним викликнули:

— Ми чекаємо!

І Хаті вийшов наперед і став по коліна у воді біля Скелі Миру. Худий, зморшкуватий, з пожовклими іклами, він видавався тим, за кого його вважали Джунглі, — їхнім Повелителем…

— Ви знаєте, діти, що над усе, — почав він, — треба боятися Людини. — Почувся схвальний гомін.

— Ця розповідь стосується тебе, Братику, — сказала Багіра Мауглі.

— Мене? Так я ж належу до Зграї, я Ловець Вільного Племені, — відповів хлопчик. — Яке мені діло до людей?

— А ви знаєте, чому боїтеся Людини? — провадив Хаті. — Ось чому. Спочатку, як тільки з'явилися Джунглі, — ніхто не знає, коли це було, — ми, Племена Джунглів, паслись разом і не боялися один одного. Тоді не бувало посух, і листя, і квіти, і плоди — все росло на одному дереві, і ми не їли нічого, крім квітів, листя, трави, коренів, плодів і кори.

— Яка я рада, що не народилась у той час, — не стрималася Багіра. — Кора придатна лише для відточування пазурів.

— Повелитель Джунглів був Тха, Перший із Слонів. Він витяг хоботом Джунглі із глибини вод, і там, де він проводив іклом борозни, текли ріки, а де ступав ногою — з'являлися озера з чистою водою, а коли він сурмив у хобот — ось так — дерева. Так Тха створив Джунглі. Так в усякому разі мені розповідали.

— Відтоді розповідь не покоротшала, — прошепотіла Багіра, і Мауглі засміявся, затулившись рукою.

— У ту пору не було ні жита, ні динь, ні перцю, ні цукрової тростини, не було й маленьких хатинок, що їх ото всі ви бачили. Племена Джунглів нічого не знали про Людину, жили всі разом, як одне плем'я. Та ось вони почали сваритись за їжу, хоч пасовищ вистачало для всіх. Вони були ліниві.

Кожен хотів їсти там, де лежить, як це іноді трапляється і в нас, коли ллють гарні весняні дощі. Тха, Перший із Слонів, створював нові Джунглі і прокладав річки. Тому він не мав змоги встигати скрізь і призначив Першого із Тигрів Господарем і Суддею над Джунглями, на суд до якого мусили нести свої чвари всі Племена Джунглів. Тоді Перший із Тигрів їв плоди і траву так само, як і всі. Він був такий завбільшки, як я, дуже красивий, а кольором скидався на квіти жовтої ліани. У ті добрі давні часи, коли Джунглі були ще зовсім нові, на шкурі тигра не виднілося ані смуг, ані плям. Усі Племена Джунглів без остраху зверталися до нього, і його слово було Закон. Не забувайте: тоді ми жили одним плем'ям. Та одного разу вночі два олені посварилися за пасовище і почали битися, як і тепер, рогами й копитами. І от, розповідають, обидва вони прийшли до Першого із Тигрів, який лежав серед квітів, і один ненароком штовхнув його рогами. Перший із Тигрів забув, що він Суддя і Господар Джунглів, кинувся на оленя й зламав йому хребет.

До тієї ночі в Джунглях ніхто ніколи не вмирав, і Перший із Тигрів, усвідомивши, що він накоїв, і знавіснівши від запаху крові, втік на північ, у болота. І ми, Племена Джунглів, залишилися без Судді й почали битися між собою. Тха, почувши гамір, повернувся, але той говорив йому одне, а той — інше. Тха побачив у квітах мертвого оленя і спитав, хто його убив. Ми ж, Племена Джунглів, не сказали, бо запах крові сп'янив нас так само, як сп'яняє і тепер. Ми бігали туди й сюди, крутилися, брикалися, кричали і трясли головами. Тха наказав ліанам і нижнім гіллячкам дерев позначити вбивцю оленя, щоб потім упізнати його. І спитав Тха:

«Хто хоче бути Господарем Джунглів?»

Вискочила Сіра Мавпа, що жила на деревах, і сказала:

«Я буду Господарем Джунглів.»

Тха засміявся і промовив:

Хай буде так, — і пішов, дуже розгніваний.

— Діти, — провадив Хаті, — всі ви знаєте Сіру Мавпу. Тоді вона була така, як і нині. Спочатку вона прибрала розумного вигляду, але скоро знову почала чухатися, стрибати вниз і вгору; а коли Тха повернувся, то побачив, що вона висить головою донизу і передражнює всіх, хто стоїть під деревом, а ті теж насміхаються з неї. Таким чином, у Джунглях не було Закону, а тільки безглузда пуста балаканина.

Тоді Тха зібрав усіх нас і сказав:

«Перший із ваших Суддів приніс у Джунглі Смерть, а другий — Ганьбу. Тепер треба запровадити Закон і такий Закон, який ви не сміли б порушити. Тепер ви узнаєте, що таке Страх, і, побачивши його, зрозумієте, що він ваш Повелитель, а все інше — прийде разом з ним». І ми, Племена Джунглів, запитували: «Що таке Страх?»

І сказав Тха: «Шукайте, поки знайдете».

І ми блукали по Джунглях, шукаючи Страху, а буйволи…

— Ух, — промовив Міза, ватажок буйволів з піщаної коси.

— Так, Міза, саме буйволи принесли звістку, що в одній печері Джунглів живе Страх, що на ньому немає вовни і ходить він на задніх лапах. Тоді ми рушили за стадом до печери, і Страх стояв біля входу, і на ньому, як і казали буйволи, не було вовни, і ходив він на задніх лапах. Побачивши нас, він закричав, і його голос нагнав на Племена Джунглів такий жах, від якого ми тремтимо і тепер; всі кинулися тікати, спотикаючись і штовхаючи один одного, — так перелякалися… Тієї ночі, так розповідали мені, Племена Джунглів уже не лягли вкупі, як було раніше, а кожне плем'я розмістилося окремо: свині із свиньми, олені із оленями, рогаті з рогатими, копитні з копитними, кожен з таким, як і сам, — і так, тремтячи, спали всі Джунглі!

Лише Першого із Тигрів не було з нами, бо він весь час переховувався в північних болотах. А коли до нього дійшла чутка про того, кого ми побачили в печері, він сказав: «Я піду до нього і скручу йому в'язи».

І він біг усю ніч, поки дістався до печери. Але дерева і ліани, пам'ятаючи наказ Тха, низько опустили гілля і значили його на бігу, проводячи своїми пальцями – гіллячками по спині, по боках, по лобі та морді. І на його жовтій шкурі, куди тільки вони доторкалися, залишалися плями або смуги. Ці смуга і понині носять його діти! Коли він підбіг до печери, Страх, або Безволосий, простяг руку і назвав його так: «Смугастий, що приходить уночі». Перший із Тигрів злякався Безволосого і, виючи, знову подався в болото.

Мауглі тихо посміхнувся, ховаючи у воду підборіддя. Перший із Тигрів вив так голосно, що Тха почув і запитав :

«За чим ти журишся?»

І Перший із Тигрів, підвівши морду до новоствореного неба, яке нині дуже постарілося, промовив:

«Поверни мені мою могутність, о Тха. Мене зганьбили перед усіма Джунглями: я втік від Безволосого, і він дав мені образливе прізвисько».

«Чому?» — запитав Тха.

«Тому, що я забруднився в болотному баговинні», — відповів Перший із Тигрів.

«Так біжи поплавай, покачайся в мокрій траві, і якщо це баговиння, то воно все зійде», — сказав Тха.

І Перший із Тигрів плавав і качався, аж поки Джунглі закрутились перед його очима, та жодна пляма не стерлися з його шкіри, і, дивлячись на нього, Тха сміявся. Тоді Перший із Тигрів запитав:

«Чим я завинив, що таке найшло на мене?»

І відповів Тха: «Ти убив оленя, і ти вніс у Джунглі Смерть, а з нею прийшов і Страх, і Племена Джунглів стали боятися один одного так само, як ти боїшся Безволосого».

Перший із Тигрів сказав:

«Вони ніколи не боятимуться мене, бо я знаю їх з самого початку».

«Піди і подивися», — відповідав Тха.

І Перший із Тигрів бігав туди й сюди, голосно кликав оленя, кабана, дикобраза і всі Племена Джунглів, але вони втікали від тигра, який колись був Суддя, тому що боялися його.

Тоді Перший із Тигрів повернувся назад, і пиху його як рукою зняло; він бився головою об землю, рив її лапами і промовляв:

«Згадай, що колись я був Господарем Джунглів! Не забудь про мене, о Тха. Хай мої діти пам'ятають, що був час, коли я не знав ані страху, ані сорому».

І сказав Тха: «Я це зроблю, бо ми з тобою бачили, як створювалися Джунглі. Одна ніч на рік буде для тебе і твоїх дітей така сама, яка була, поки ти вбив оленя. Якщо цієї ночі зустрінешся з Безволосим, ім'я якому Людина, ти не злякаєшся його, а він боятиметься тебе так, ніби перед ним господарі й судді Джунглів. Але будь милосердний до нього тієї ночі, бо сам знаєш, що таке Страх.

Тоді Перший із Тигрів одповів: «Я задоволений».

Але на другий день, п'ючи воду, він побачив чорні смуги на боках і на спині; пригадав, як його прозвав Безволосий, і розгнівався. Цілий рік він Жив у болотах, сподіваючись, що Тха виконає свою обіцянку. Якось уночі, коли Шакал Місяця (вечірня зоря) яскраво світив над Джунглями, Перший із Тигрів відчув, що настала його ніч, і пішов до печери Безволосого. Тоді сталося так, як обіцяв Тха — Безволосий упав перед ним ниць, і Перший із Тигрів ударив його по спині й убив, бо думав, що на всі Джунглі є лише одна така істота і, вбивши її, він знищить Страх. Коли Перший із Тигрів обнюхував труп, пролунав голос Тха, що повертався з північних лісів, голос Першого із Слонів, той самий голос, який ми чуємо й зараз…

Грім загримів над сухими випаленими горбами, але не приніс дощу, а тільки блискавку, що миготіла над скелями, — і Хаті розповідав далі:

— От цей голос він і почув, і голос сказав йому: «Так оце твоє милосердя?»

Перший із Тигрів облизнувся і сказав: «Що за біда? Я убив Страх».

І Тха відповів: «О сліпець і безумець! Ти зняв пута з ніг Смерті, і вона ходитиме твоїми слідами, доки помреш. Ти навчив Людину вбивати, Перший із Тигрів, стоячи над своєю жертвою, промовив:

«З ним я вчинив те ж саме, що й з оленем. Страху більше немає, і я знову судитиму Племена Джунглів».

Але Тха сказав:

«Племена Джунглів ніколи не прийдуть до тебе. Ніколи їхні шляхи не перетнуться з твоїми, вони ніколи не спатимуть біля тебе, уникатимуть зустрічі з тобою, не наближатимуться до твого барлога. Один тільки Страх наступатиме тобі на п'яти і невидимими для тебе ударами примушуватиме коритись йому. Він зробить так, що земля розверзнеться під твоїми ногами і ліана обів'є тебе, а стовбури дерев зростуться вище, ніж ти можеш підплигнути; нарешті, він здере твою шкуру і закутуватиме в неї своїх малят, коли ті мерзнутимуть. Не помилував ти його, і ніколи ніхто не помилує тебе».

Перший із Тигрів тримався дуже мужньо, бо його ніч була ще попереду, і сказав:

«Обіцянка Тха є обіцянка Тха. Він не відніме у мене моєї ночі?»

І Тха відповів:

«Одна ніч лишиться, як я сказав, твоя, але ти заплатиш за неї. Ти навчив Людину вбивати, а вона непоганий учень».

І Перший із Тигрів сказав:

«Ось вона лежить у мене під ногами, я зламав їй хребет. Нехай узнають Джунглі, що я убив Страх».

Тоді Тха засміявся і сказав:

«Ти убив одного з багатьох, і повинен сам розказати про це Джунглям, бо твоя ніч скінчилася».

І от настав день. З печери вийшов другий Безволосий; він побачив на дорозі труп і Першого із Тигрів, що стояв над ним, і взяв загострену палицю.

— Вони й тепер кидаються гострими сокирками, — озвався Сагі, дикобраз, з шелестом спускаючись до берега.

Сагі вважається надзвичайно ласою стравою у гондів, які називають його Го-Ігу, і через те йому дещо відомо про злу гостру сокирку гондів, що шугає над галявиною, наче бабка.

— Це був гострий кийок, такий, як ото вони втикають у дно вовчих ям, — провадив Хаті — і, кинувши його, Безволосий тяжко поранив Першого із Тигрів у бік. Все сталося так, як казав Тха. Перший із Тигрів метався по Джунглях з кийком у боці, і всі Племена Джунглів дізналися, що Безволосий може поранити здалека, і стали боятися ще дужче. Так вийшло, що Перший із Тигрів навчив Безволосого вбивати.

Вам відомо, скільки горя принесло це відтоді нашому Племені: петлі і сильця, пастки і ями, літаючі кийки і кусючі мухи, що вилітають з хмаринки білого диму (Хаті мав на увазі рушницю), і Червона Квітка, яка жене нас на відкрите місце. Але все ж одну ніч на рік Безволосий боїться тигра, як і обіцяв Тха, і тигр не позбавляє його страху. Коли тигр зустрічає Безволосого, він убиває його, пам'ятаючи, як той зганьбив першого із Тигрів. А решту часу Страх вільно блукає по Джунглях — і вдень, і вночі.

— Ахі! Аоо! — зітхнули олені, думаючи про страхіття.

— І лише тоді, коли, як і зараз, один Великий Страх охоплює усіх нас, ми забуваємо наші дрібні страхи і сходимося разом, як сьогодні.

— І лише одну ніч Людина боїться тигра? — спитав Мауглі.

— Лише одну ніч, — відповів Хаті.

— Але я… але ми… але всі Джунглі знають, що Шер-Хан убиває людей двічі і тричі на місяць.

— То правда. Але він нападає ззаду і, охоплений страхом, одвертає від неї голову. Якщо Людина гляне на тигра, він утече. Проте з настанням його ночі він сміливо йде в село, блукає між хатами, заглядає в двері, і люди падають ниць, і він вибирає свою жертву, вбиває одну Людину.

— О, — сказав Мауглі сам до себе, дивлячись на воду, — тепер я розумію, навіщо Шер-Хан звелів мені глянути на нього. Та з цього нічого не вийшло, бо він не витримав мого погляду, а… а я, звісно, не впав йому в ноги. Але ж я не Людина, якщо належу до Вільного Племені.

— Ум-м, — муркнула Багіра. — А тигр знає свою ніч?

— Не знає, поки Шакал Місяця засвітиться у нічному тумані. Іноді ця ніч тигра припадає тоді, коли йдуть дощі, іноді в посушливе літо. Коли б не Перший із Тигрів, нічого б не сталося, і ніхто б із нас не знав Страху.

Олені жалібно зафоркали, а Багірині губи скривила недобра посмішка.

— А люди знають цю… казку? — спитала вона.

— Ніхто не знає, крім тигра і нас, слонів, дітей Тха. Тепер ви, хто стоїть біля води, чули мою розповідь, я скінчив.

Хаті опустив хобот у воду на знак того, що не хоче більше говорити.

— Але… але… але, — почав Мауглі, обернувшись до Балу, — чому ж Перший із Тигрів перестав їсти траву, листя і дерева? Адже він лише убив оленя, він не їв його. Що змусило Першого із Тигрів їсти паруюче м'ясо?

— Дерева й ліани затаврували його, Братику, зробили з нього ту смугасту істоту, яку ми бачимо зараз. І він не хотів більше їсти їхні плоди. З того дня він став зганяти свою злість на оленях та інших травоїдних, — сказав Балу.

— Так і ти знаєш цю легенду. Балу? Чому ж я не чув її від тебе?

— Тому, що Джунглі багаті такими переказами. Якщо я почну їх розповідати, цьому й кінця не буде. Пусти моє вухо, Братику.

ЗАКОНИ ДЖУНГЛІВ

Щоб дати вам хоч деяке уявлення про Закони Джунглів, я поклав на вірші (Балу любив повторювати їх речитативом) деякі Закони, що стосуються вовків. Звичайно, в Джунглях існують сотні і навіть тисячі інших Законів, але цілком достатньо й наведених тут, щоб скласти певне уявлення про основні правила поведінки в Джунглях.

Джунглів Закони одвічні й нетлінні,

Як суша й небесна твердь.

Благо вовкові, який їх пильнує,

Доля ослушника — Смерть!

Так, як ліана по стовбуру в'ється,

В Джунглях Закон пробігає,

Зграї могутність — в одному вовкові,

Сила вовкова — в Зграї.

Пий досхочу, але пий тільки в міру;

Тіло щоденно купай.

Ніч — для ловитви, день — для спочинку,

Завжди про це пам'ятай.

Шакал підбирає недоїдки тигра;

Тобі ж, вовченя, треба знати:

Як виростуть вуса, ти — Вільний Ловець,

І харч мусиш сам добувати.

Мирися із Сильними Джунглів —

Пантера то, тигр чи ведмідь —

І не турбуй ні Мовчальника Хаті,

Ні вепра, що смирно лежить.

Як зіткнуться раптом дві

Зграї у Джунглях на стежці вузькій,

Поки Вожак з Вожаком розмовляють,

Ти збоку тихенько постій.

Щоб розбрат не зменшував Зграї,

Ти завжди й таке пам'ятай:

Шукаючи місце для бійки з вовком,

Сторонніх очей уникай.

Знай: лігво вовкове — твердиня;

Нема туди входу нікому:

Ні тим, хто на Раді керує,

Ні Ватажкові самому.

Лігво вовкове — твердиня;

Коли ж воно надто відкрите

Рада наказ посилає —

І мусить вовк місце змінити.

Якщо ти забив до півночі,

Криками ліс не буди:

Сполохаєш оленя з паші,

І будуть голодні брати.

Бий лиш для себе й для матки,

І для малого щеняти.

Тільки не бий для забави

Й Людини не смій зачіпати!

Віднявши у слабшого здобич,

Усього ти сам: не з'їдай.

«До кволого — жалість!» — каже Закон.

Тож голову й шкуру віддай.

Здобич Зграї належить всій Зграї:

На місці їж, скільки з'їси..

Та під страхом смертної кари

Додому й хряща не неси!

Здобич вовкова належить вовкові,

І порядкує над нею лиш він.

Аж поки сам вовк не дозволить —

Із Зграї не їсть ні один!

Коли ще нема йому року —

Право такого щеняти

Здобиччю будь-кого з Зграї

Вщерть свій живіт наповняти.

В лігві володарка — Мати.

В усіх одноліток своїх

Чверть з туші вона забирає

Для годівлі щенят молодих.

Право печери — за Батьком;

Він сам собі вільно полює,

Зграї своїй не підвладний,

І тільки на Раді звітує.

За вік його, спритність і розум,

За ікла, мов бивні слонові,

В усьому, про що не говорить Закон,

Закон — в Вожаковім Слові.

Такі оце Джунглів Закони:

Одвічні вони й непорушні

Основа ж, і серце і мозок Закону

В одному: Вовча послушність!

Інші цікаві казки

Рейтинг@Mail.ru Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!