Не любо - не слухай!

Автор: Іван Нехода

Один панок —
Сухий пеньок —
Був дуже ласий до казок:
Ото розвісить вуха
Та й слуха, слуха, слуха,
Від нічого робить, з безділля...
От раз, коли була неділя,
Покликав він до себе батрака,
На стіл насипав золота копичку
І каже: — Справа ось яка:
Потіш мене — придумай небиличку!
Придумай байку—та таку чудну,
Таку брехеньку розкажи мені,
Щоб я гукнув: «Брехня!»
Отак гукну —
Все золото твоє. А ні —
Як не скажу «брехня» — то знай:
Шмагатиме тебе нагай!
Ну, як?
— Добро,— сказав батрак,—
Почну брехати, якщо так.
Чимало в світі я ходив,
Чимало бачив різних див...
Щоб здихатись біди-напасті,
Найнявсь я в пана бджоли пасти.
А бджіл було тих — сто роїв!
Я забував, чи нив, чи їв,
Щоранку ж рахувать їх треба —
Чи всі вони, ті бджоли, в тебе?
А ввечері — загнати в кліть
І кожну бджілку подоїть...—
Пан слухає, всміхнувшись криво:
— Можливо й правда...
Все можливо. —
Батрак розмову зупинив,
У чубі шкрябає густому
Й продовжує: — Якогось дня,
Пригнавши бджіл отих додому,
Став рахувати по звичаю —
Дванадцятьох невистачає!
У мене очі аж погасли —
Невже в болоті де захрясли?
Пішов шукати між латать
Дивлюсь — одинадцять лететь:
Поранені, боки в крові,
Летять додому ледь живі...
А де ж дванадцята бджола?
Дивлюся — річка пролягла,
А за рікою — вовча зграя
Бджолу на шмаття роздирає!
Побіг чимдуж на поміч їй
Бджолі дванадцятій моїй.

Підбіг за мить до верболозу
Та й став: немає перевозу.
Схопив себе за чуба — смик!
І перекинувсь на той бік.

Пан очі вирячив, як рак:
— Усе можливо... Може, й так.
— Упав я, в землю вгруз по груди,—
Ніяк не вилізу. Що буде?
Додому кинувся мерщій,
Узяв залізний заступ свій
І став одкопувать себе.
А вовк насів, бджолу скубе...—
Мигають в пана очі ситі:
— Усяк буває,— каже,— в світі.
— Так от: я до бджоли підбіг,

Дивлюсь — лежить без крил, без ніг:

Всю вовча зграя покусала,
Висить, мов клоччя, з неї сало...
Бджолу дорізать довелось.
І — може, не повірить хтось? —
Шість бочок сала ми взяли
З тієї бідної бджоли! —
Пан слухає, всміхнувшись криво:
— Можливо й правда... Все можливо.

— Вночі згадав, сплючи в стодолі,—
Забув бджолині ж кості в полі!
Ой лаятимуть косарі,
Якщо порвуть об них косу...
Устану вранці на зорі,
В рівчак ті кості занесу!
Пішов у поле, взяв кістяк
Та як пошпурив геть від себе!
Один кінець угруз в рівчак,
А другий вперся аж у небо...—
Пан очі вирячив, як рак:
— Усе можливо… Може, й так.

— Я став на той кістяк і ну
Видряпуватись в вишину.
Вилазив усе вище, вище
І от—на небі! Вітер свище...
По небу йду... Хмарки внизу...
Аж чую — галас поблизу —
В дворі якімсь, біля причілку,
Святі гуляють: п'ють горілку,
Їдять яєчню, масло, сало...
І так святих вже розібрало —
Хто гопака танцює, хто
На гроші грає у лото...
Минув я п'яних — хай їм біс,
А то іще розквасять ніс...
І далі йду. Напроти — дім,
І двері навстіж. Що ж у нім?
Заходжу — а в хатині тій
Хропе під лавою святий.
І шапка золота на лаві
З камінням дорогим в оправі...

Схопив я шапку, вибіг з хати
Та —за ворота, і тікати!
Устав святий, на лаву зирк
Немає шапки... Знявся крик.
Усі святі, а з ними й він,
Летять за мною навздогін...
Шукаю — не знайду ніяк
Те місце, де стоїть кістяк.
Внизу пливуть хмарки перисті...
Як,— думаю,— із неба злізти?
Дивлюсь — вірьовка тут лежить.
Схопив, до дерева умить
Прилаштував її як треба
Й почав спускатися із неба.
Спускаюся - придумав ловко!
Але—кінчається вірьовка,
А до землі ще далеченько,
А ті святі уже близенько...
Не розгубивсь я в акурат,
Рвонув вірьовки верхній шмат.
Одрізав, доточив униз,
Спустився десь у верболіз
Мигають в пана очі ситі:
— Усяк буває,—каже, в світі.
— Спустивсь, дивлюсь на все здаля,—
Чужі і люди, і земля...
В очах мені одразу смеркло,
Ну,— думаю,— попав у пекло!
А тут іде й мжичка чи туман...
Йду далі, примічаю все.
І раптом—сниться чи обман?
Ваш батенько — покійний пан —
Обшарпаний... свиней пасе!
— Свиней? Мій батько?
Брешеш, хам!
Брехня! — Й з-за столу пан встає...
Всміхнувсь батрак —Тим гірше вам!
Я — виграв! Золото — моє!
Опам'ятався пан — отак
Перехитрив його батрак!
Віддав те золото пайок:
— Не буду слухать більш казок!

Всі люди, що прийшли
до двору,
Сміялись з пана
у ту пору!
Старенькі бабусі глухі
І ті аж прискали: — Хи-хи!
Собаки гвалт зняли:
— Гав-гав,
 Наш пан міх золота
програв!
Качки качалися:
— Ках-ках, 
Наш пан зостався
в дураках!
Горланив півень в курнику:
— Хвала і слава
батраку —
Ку-ку-рі-ку!

Інші цікаві казки

Рейтинг@Mail.ru Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!