Один — безбородий і два бородаті

Автор: Іван Нехода

Вам не траплялось бувать в Казахстані?
Гарно у нас, як весна настане!
Двері з кибитки у степ одчини
Скільки навколо тії дичини!
Дрохви — в траві,
Лебеді — на воді...
Дні аж сміються — такі молоді!

Троє мисливців сидять при багатті,
Один — безбородий, а два — бородаті,
Один — дуже бідний, а двоє — багаті.
Сьогодні вони полювали на дрохв,
Єдину дрохву вони вбили утрьох!

Стомились мисливці, сидять при багатті,
Один — безбородий, а два — бородаті,
Один — дуже бідний, а двоє — багаті.
Та й думають: як розділить дичину?
Їх троє, а птицю ж убили одну... —
— Ми знаємо як! — загули бородаті.—
Дрохву цю тому пропонуєм віддати,
Хто мовчки просидить найдовше за всіх...
— Про мене, — сказав безбородий до них.
Прослав свою свиту.
Вітрами підбиту:
Втрачать йому нічого, крім апетиту!
От сіли мисливці та й стали мовчати,
Неначе в роти понапихано вати,
Неначе на губи наклали печать.
Година минає, і друга — мовчать.
Мовчать, один в одного очі уперши,
Чекаючи — хто ж заговорить з них перший?

Вже й третя година мовчання мина...
Бере безбородий дрохву й казана,
І, зручно усівшись на килимі трав,
Він мовчки дрохву тую патрати став.
Обпатрав її, обсмалив на димку...
Сидять бородаті — язик на замку!
Узяв безбородий дрохву між долонь,
Поклав у казан і — варить на вогонь!
Не спи, безбородий, і очі не жмур...
Сидять бородаті мовчать—ні мур-мур!

Зварилась дрохва, взяв її безбородий,
Хрумтить — уминає на лоні природи,
Хрумтить — зголоднів за цілісінький день.
Сидять бородаті, мовчать — нітелень!
Коли безбородий дрохву тую схрумав,
Гукнули вони.

— Ти дурить нас задумав?
Як смів ти,— кричать,— сам із'їсти дрохву,
Умову порушивши нашу живу?
Та це ж,— загукали вони водночас,—
Розбоєм, крадіжкою зветься у нас! -
А безбородий всміхається: — Ой,
Умова ж — дрохву з нас одержує той,
Хто мовчки сидітиме довше за всіх...
Ви — перші розбили мовчання горіх!
Ви — першими заговорили, не я!
Я мовчки сидів, тож дрохва ця — моя! —
Почухали бороди два бородаті:
Що ж, правда... Ти виграв...—
І на сіножаті,
На шкурах овечих, шо з ними були,
З порожніми шлунками спати лягли.
II
А другого дня біля Злого Струмка
Дві гуски убили вони й кулика.
— Слава аллаху, гудуть бородаті,—
За ції підстрелені три благодаті! —
Й питаються:— Як ми поділимо їх?
— А так,— безбородий звернувся до них:
— Вас двоє — і двоє гусей,— мовив він,—
А я тут один і кулик тут один.
Беріть куличка, а гусей цих — мені,
І вас буде троє, і нас. Так чи ні?
— Еге,— заревли бородаті ураз,—

Ти знов обдурити збираєшся нас! —

Всяк знає (та тільки про цеє— мовчок!),

Що гуси ці кращі, ніж той куличок...

Але безбородий стоїть — не мигне.
— Ви,— каже,— не так зрозуміли мене!
Що гуси ці кращі —це все достеменно,
Та й ви ж— всім хвалились!— що кращі за мене
Так от: замість мене — кулик вам оцей,
Мені ж замість вас — буде пара гусей! —
Прослав свою свиту,
Вітрами підбиту:
Втрачать йому нічого, крім апетиту!
Перезирнулися бородачі:
— Ай правда — ми ж кращі! —
І пізно вночі

Розклали багаття, казан до дрючка —
Та й з'їли удвох отого куличка.
А безбородий — гусятину спік
Й захріп на весь степ, як хропе степовик!
III
Наступного ранку ходили-бродили,
Утрьох одного тільки лебедя вбили.
Блакитне спускалось на луг надвечір'я.
Швидко обскубли із лебедя пір'я
І стали варить.
— Закипає вже, бач? —
Слинку ковтнувши, сказав бородач,—
Шкода, що убили на трьох одного...
Як-то поділимо, братця, його?
— А так,— бородач йому другий в одвіт:
— Вкладаймося звечора спати. І квит!
Кому із нас сон найдивніший присниться
Тому і достанеться зварена птиця!
Ну, як, безбородий, забавимось сном?
— Я згодний! — сказав безбородий.— Цілком!
Прослав свою свиту,
Вітрами підбиту:
Втрачать йому нічрго, крім апетиту!
От спати лягли. Безбородий, як сніп,
Звалився на землю і зразу ж захріп.
А два бородаті — хитрують вони! —
Не сплять — найдивніші вигадують сни.
Такі, що чи й снились кому коли-небудь...
Лежать, усміхаються: наш буде лебідь!
IV
Веселі прокинулись пранці нони.
Сказав безбородий: — Розказуйте сни!
Підвівся один бородач:
— Що ж, почнем...
Приснилось мені, наче став я конем
Казковим, крилатим конем, чарівним!
Крила легкі за плечима, як дим!
Срібні копита... Із золота грива
Гуляє по вітру, рясна та красива...
Махнув я крильми, вдарив раз копитком
Півсвіту одним перескочив стрибком,
Півсвіту проскочив, злетів вище гір...
Аж тут де не взявся красунь-богатир,—
Скочив на мене, пришпорив як треба,
І я з ним полинув до самого неба...
Огонь б'є з очен, іскри йдуть з-під копит...
Прокинувся мокрий: хлющить з мене піт!
Тут другий підвівсь бородач:
— А мені
Приснилось, що я був на тому коні!
Приснилось мені, от хоч вір, хоч не вір.
Що ти, значить, — кінь,
Підбіг я до тебе, зіскочив
на тебе,
І от ми удвох понеслися
по небу...
Попереду - сонце, зірки,
мов жар-птиці,
Внизу, під ногами — хмарки,
блискавиці;
Тягнуся руками — угору, увись,
Кричу тобі: «Тпру, не лети,
зупинись!»
І тут я прокинувсь... Що далі —
не знаю… —
— Такс тільки може приснитися
баю! —
сказав безбородий. — А нам,
біднякам,
Куди до тих баїв рівнятися нам!
Послухайте краще, що снилось
мені:
Немов сидимо ми утрьох
в курені,
І раптом однії з вас зробився
конем,
А другий — красивим богатирем.
Махнув кінь крильми, вдарив
кінь копитком —
Півсвіту одним перескочив
стрибком,
Півсвіту проскочив, злетів
вище гір...
Аж тут підбіга до коня богатир.
Заскочив на нього, пришпорив
як треба,
Помчали і зникли обидва
у небІ...
Заплакав я, сльози — немов ручаї...
Не вернуться, думаю, друзі мої!
Їм гарно там, думаю, в небі отім,
І лебідь тепер не потрібний вже їм!
Давай пом'яну своїх друзів... Пішов я
З'їв лебедя з горя за ваше здоров'я.
— Ти — лебедя з'їв? Сам? Без нас? Уночі?
Схопились, як вжалені, бородачі,
Зиркнули в казан.. А у тім казані
Зостались од лебедя кості одні!..
Пішли, роздражнивши свої апетити...
Щасти вам, мисливці, ще лебедя вбити!

Інші цікаві казки

Рейтинг@Mail.ru Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!