Мізинчик

Автор: Брати Грімм

Жила собі на світі славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся - вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла. Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка. Одного разу мати каже до неї:
- Іди-но доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка вина, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, з дороги не звертай, - бо ще впадеш та розіб'єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі. А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько.
- Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш, - сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір'ю і пішла.
А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.
- Добридень, Червона Шапочко, - сказав вовк.
- Красно дякую, вовче, добридень і тобі.
- А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко?
- До бабусі.
- А що ти несеш у фартушку?
- Пиріг і вино. Вчора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться.
- А де ж твоя бабуся живе?
- Трохи далі в лісі, з чверть годинки ходи звідсіль. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а кругом хатки ліщина. Та ти, мабуть, сам знаєш де, - мовила Червона Шапочка.
А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше, ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти.
Він трохи пройшовся поруч із Червоною Шапочкою, а тоді й каже:
- Червона Шапочко, а подивись-но, які гарні квіточки ростуть навколо. Чому ти й не глянеш на них? І невже ти не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі можна так любо погратися!
Глянула Червона Шапочка і справді побачила, що навкруги вся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: «А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся».
І вона побігла в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі в ліс.
А вовк тим часом не гаявся - подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.
- А хто там?
- Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і вино, відчини.
- Натисни клямку, - гукнула бабуся, - я слаба, нездужаю встати.
Вовк натиснув клямку, двері відчинились, і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її.
Потім натяг на себе її вбрання, посадив на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й закрив ліжко запоною.

А Червона Шапочка все бігала за квітами. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала знову про бабусю і подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли ввійшла до хати, то їй стало аж моторошно і вона подумала: «Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала в бабусі!»
Дівчинка голосно гукнула:
- Доброго ранку!
Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, але якась чудна, чепець її насунувся аж на обличчя.
- Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха?
- А щоб краще тебе чути!
- Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі?
- Щоб тебе краще бачити!
- Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі руки?
- Щоб краще тебе схопити!
- Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот?
- Щоб краще тебе зжерти!
Тільки-но вовк це сказав, як прожогом схопився з постелі й проковтнув бідну Червону Шапочку.
Наситившись, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.
А саме на ту пору йшов повз хату мисливець та й подумав:
«Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не сталося чого з нею».
Він зайшов до світлиці, глянув на ліжко -а там лежить вовк.
- А, старий лиходію, то ось де ти! - сказав мисливець. - Давненько я тебе шукаю!
Хотів був застрелити його з рушниці, та подумав, що вовк міг ковтнути бабусю живцем, то, може, якось пощастить її врятувати, і не вистрелив, а взяв ножиці й почав пороти черево сонному вовкові.
Розпоров трохи і бачить: щось там ясніє червоне - оксамитова шапочка!
Розпоров ще далі - аж звідтіль вискочила дівчинка й скрикнула:
- Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві!
А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом вовк прокинувся і хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох.
Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому.
Бабуся з'їла пиріг, випила вина, що принесла Червона Шапочка, - і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє».
А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповила бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так злісно блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з'їв би її.
- Ну, то йди замкни добре двері, - сказала бабуся, - щоб часом він знову не прийшов.
Тільки-но вони замкнули двері, як приходить вовк і гукає:
- Відчини, бабусю, я Червона Шапочка, принесла тобі пирога.
Та вони мовчать, дверей не відчиняють.
Покрутився сірий коло хати, обійшов її кілька разів, потім стрибнув на стріху і став чекати, поки Червона Шапочка ввечері вертатиметься додому: тоді він її наздожене поночі і з'їсть.
А бабуся здогадалася, що в нього на думці.
А під стріхою стояв великий кам'яний кадіб.
От бабуся й каже дитині:
- Червона Шапочко, вилий у кадіб ту воду, що в ній я вчора варила ковбасу.
Червона Шапочка доти носила воду, поки великий-великий кадіб став ущерть повний. Запах ковбаси залоскотав вовкові в носі, він став принюхуватись і поглядати вниз, аж нарешті так витяг шию, що не втримався, гепнув із хати просто в кадіб і втопився.
А Червона Шапочка весело пішла додому, і дорогою більше ніхто її не зупиняв.

Брати Грімм

Брати Грімм - (нім. Die Gebrüder Grimm, Якоб і Вільгельм Грімми) — німецькі вчені, представники Гейдельберзької школи, які найбільш відомі за публікацію збірок казок і їхніми працями в галузі мовознавства, що стосуються зміни звучання слів з плином часу (Закон Грімм). Вони є одними з найвідоміших казкарів Європи.

Інші цікаві казки

Рейтинг@Mail.ru Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!