Як бездольний чоловік став щасливим

Українська народна казка

Як бездольний чоловік став щасливим
Раз бідний чоловік зібрався у світ. В одному селі найнявся у ґазди. Служив рік, та ні грошей, ні сього, ні того.

В іншому селі теж найнявся до ґазди, але й тут не заслужив нічого. Каже він:

— О боже, то раз не маю долі!

Іде далі. Приходить в одне місто. Бачить, у пана на подвір'ї — чотирикутний камінь. Подумав собі так:
— Я буду в цього пана служити за каменя — хоч камінь буде мій.

Коли дослужив рік, той камінь розпався на чотири дрібні. Чоловік забідкався:

— Ну, то лиш я нещасний!

Зібрався і йде далі. Довгий час ішов, ішов — зустрів старого діда.

— Добрий вечір вам, няньку солодкий.

— І тобі, солодкий синку. Куди це ти йдеш?

— Любий мій няньку, йду шукати службу.

— То ходи до мене. Будеш мені служити за три золоті слова.

І чоловік став служити в діда. Вислужив три роки — а то було три дні — і хоче йти геть. Старий дає йому платню — три мудрі поради:

— Поперечною дорогою не йди... Де молода жона, а чоловік старий, ие ночуй... А що хочеш робити увечері, зроби лише вранці...

Дав дід йому ще й гроші, рушницю і патрони. Відкланявся чоловік і йде собі геть.

Та хоче він випробувати дідові поради. На одному полі став на перехресті й питає людей:

— Чи можна йти цією поперечною дорогою?

— Та можна.

Дорога держала довго — так що чоловіка вбила ніч. Він іде і бачить якийсь вогник. Ближче, ближче до вогню... вжо став недалеко, а там плачуть, стогнуть, відстрибують від полум'я. Чоловік стрілив у вогонь. Зразу все затихло, не чути нічого. Він стоїть, чекає. Бачить: один звідти ступає до ватри, другий звідти, третій звідти. Нарахував їх аж дванадцять. Посідали довкола вогню і почдли собі говорити:

— Це була свята зброя, бо врятувала нас від смерті.

Тоді бідний чоловік підійшов до них. А то були чіпкарі, що возили крам. Кожний мав коня, а один кінь був резервний. Старший каже:

— Браття, оцей чоловік нас врятував від смерті, то візьмімо його з собою. Даймо йому вільного коня, і буде в нас за старшого.

Чоловік відповів:

— За цімбору буду, але старшим ні. Хай лишиться за старшого той, хто був дотепер.

А це Щастя йому так говорило.

їдуть вони, їдуть — приїхали до одпого міста. Бачать — широкий двір.

— Ну, тут заночуємо!

Зайшли вони до хати — жона молода, а чоловік старий. Бідняк одразу пригадав, що йому радив дід, і пішов спати до сусідів. Але вночі думає собі: «Піду я подивитися, як маються цімбори».

Була темна ніч, а в тій хаті ще горіло світло. Чоловік заглянув у вікно: старий ґазда лежить на постелі, чіпкарі — на долівці вряд. Раз чує — під дверима хтось шепочеться. То молода ґаздиня з попом радяться, що тепер можна задушити діда і всю вину скласти на чіпкарів.
Бідний чоловік тихенько витяг ніж і вкоротив попові рясу. Відрізав шматок, поклав до кишені й пішов собі спати.

А вранці, тільки заясніла днина, сусідка заводить:

— Ой, прийняла я біду на голову! Чіпкарі задушили мого чоловіка!

Чіпкарів зв'язали й кинули у в'язницю. Судили їх і присудили повісити. Але чоловік прийшов на суд і каже:

— Славний суде, прошу і я слова. Ці люди невинні. Я їх цімбора, лише я з ними не ночував, бо там було тісно, я но чував у іншого ґазди. Я вам досвідчу, що ці люди в убивстві не винні.
— Та як ти досвідчиїн?

— Закличте сюди молоду ґаздиню і попа.

Коли їх привели, чоловік сказав:

— Хай піп покладе свою рясу на стіл.

Піп положив рясу на столі, а чоловік вийняв із кишені відрізаний шматок:

— Славний суде! Цій платці на рясі треба шукати місце.

Розгорнули рясу і знайшли на ній вирізане місце. Латка пасувала. Чіпкарів відпустили, а почали судити попа і молоду ґаздиню.

Чіпкарі вийшли на вулицю. Тоді старший каже:

— Люди, оцей чоловік уже нас другий раз врятував з біди. Даймо йому всіх коней.

І дали. Самі залишилися у місті, а чоловік поїхав кіньми далі. По дорозі розпродував крам, продав одного коня, потім другого. Доки він доїхав до свого села, залишився лише один кінь і один віз краму. Люди побачили його, почали гукати:

— Приїхав чіпкар! Приїхав чіпкар!

І купують крам.

Прийшла і його жінка. Але чоловіка вже не впізнає. Звечоріло, і чіпкар припрошується на ніч. Питає ґазду:

— Чи ворота будуть у вас відчинені, бо я би хотів трохи погуляти.

— Будуть. Можете прийти, коли захочете.

Чіпкар собі зарядив рушницю і пішов селом. Приходить він до своєї хати. Бачить — у хаті горить світло. Жінка підгорнула рукави й готує вечерю. А за столом сидить панич і пише. Чіпкар схопив рушницю і хоче стріляти. Та згадав, що радив йому дід. І не вистрілив, хоча його серце трохи не згоріло.

На другий день знову прийшла його жінка купувати крам. Він відсунув її вбік. А коли люди розійшлися, питає:

— Як ти, жіночко, живеш, де твій чоловік?

— Та був у мене чоловік, але не знаю, де є, чи живий. Пішов у світ служити, а я лишилася вагітна, і народився хлопець — уже виріс і ходить до школи.

Чіпкар собі подумав:

«Добре, що я увечері не вистрілив — убив би свого сина».

І каже:

— Жоно, ходи додому... Я — твій чоловік.

І розповів їй свою пригоду.

Так вони стали добре жити і були щасливі.

Інші цікаві казки

Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!