Іван-царевич і залізний вовк

Українська народна казка

Був собі цар та мав сина Івана. От Іван-царевич поїхав раз на охоту. Приїхав у темний ліс і став гулять конем. Дивиться він, коли лежить пташка з золотими крильцями. Тільки що наміривсь стрілять, а позад його щось як зашелестить! Він оглядівсь, коли біжить залізний вовк та й каже:
— Давно вже я по лісу гуляю, та не бачив ніколи царевича, а тепер уже наїмсь царського м’яса.
— Не їж мене, — каже царевич, — краще візьми з мене, що тільки хоч.
— Ну, — каже вовк, — тоді я тебе з’їм, як будеш женитись.
Довго Іван-царевич не женивсь, а потім батько його й каже:
— Женись, сину. Вже пора.
— Ні, — каже царевич, — не хочу, бо як їздив на охоту, то вовк казав — з’їм, як оженюсь.
Батько йому й каже:
— Ні, не бійся, у мене є багато війська. Воно застреле вовка.
От вони й поїхали у друге царство сватать царівну. Засватали царівну, пішли в церкву повінчались, а потім забрали царівну і приїхали додому свадьбу грать. Звелів цар війську обступить кругом хату, а молодих завели за стіл і зачали гулять… І тільки що стали музики грать та танцювать молоді, коли чують — військо кричить:
— Вовк біжить! Вовк біжить!
Став добігать залізний вовк до хати, а солдати давай його стрілять. Стріляли, стріляли — нічого не зроблять — біжить напрямки та кусається.
Бачить царевич, що вовк добіга до вікна і скоро в хаті буде, та й кричить:
— Сідлайте мені прудкого коня!
Солдати осідлали. Іван-царевич сів на коня і полетів на йому, як птиця, а вовк за ним.
Біжить царевич степом, коли дивиться — стоїть хата на курячій ніжці. Царевич убіг у хату, а там сидить відьма з трьома дочками. Поздрастувався царевич, а відьма його й питає:
— Чого сюди зайшов, чи по волі, чи по неволі?
— Ні, — каже царевич, — я козак не без долі, зайшов сюди по неволі.
Відьма й пита царевича:
— Яка тобі неволя?
— Та, що залізний вовк хоче мене з’їсти.
А відьма й каже:
— Бери за себе мою старшу дочку, то я вовка з’їм.
Поручився царевич брати відьмину дочку. Вовк біжить — та прямо в хату і вскочив. Відьма зараз дала йому їсти, а вовк сів за стіл, каже:
— Ну, як воня руська кость?
Відьма й питає вовка:
— А що, з’їв руського царевича?
— Ні, — каже, — утік.
— Ну, як не будеш його їсти, то він буде нам зятем?
(Відьма була жінкою залізного вовка).
— Чи так, то й так, — каже вовк, — все одно ніякий біс не трапляється.
Впустили царевича в хату, а вовк і каже:
— Як маєш талан, що утік, то тепер будеш із моєю дочкою жить.
Став царевич жити з його дочкою.
От помітили вони, що царевич не дуже любе відьмину дочку, та й радяться самі між собою, як би його перевести.
Прикинулась відьмина дочка хворою, і посилають вони його в ліс за живущою і цілющою водою. Пішов царевич до коня та й плаче:
— Тепер уже, — каже, — я пропав.
Кінь і каже:
— Сідай, поїдемо.
Ідуть лісом, коли лежать ґавенята. Став царевич їх забирати, а стара ґава лежить та й кричить:
— Кра, кра! Слихом слихать, як царевича в вічі видать.
А далі й пита:
— Чи по волі, чи по неволі?
Царевич івідповідає:
— Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі.
Гава й говорить:
— Що хоч візьми, тільки не руш моїх ґавенят.
Царевич й говорить:
— Я з тебе нічого не хочу, тільки дістань мені живлющої і цілющої води.
— Добре, дістану, бо я цю воду сама й стережу.
Полетіла ґава до малої пташки, звеліла дістати води й приказує їй:
— Як улетиш у колодязь та набереш води, то не лети вгору, а лети убік.
От пташка набрала води і полетіла убік. Як залетіла вона далеко, а ґава тоді й кричить на весь ліс:
— Кра, кра!
Змії стерегли воду та почули, що наче кава каже: крав, крав — та вставали з місць і пустили з себе вогонь. Бачать, що не запалили злодія, та й кажуть ґаві:
— Брешеш ти, ніхто води не крав.
А пташка долетіла вже до Івана-царевича і оддала йому воду. Царевич сів на коня й поїхав. Іде, аж стоїть хата, а в тій хаті сидить дід. Царевич увійшов у хату та й каже:
— Здоров, діду!
— Здоров, Іван-царевич!
— Чи по волі, чи по неволі? — питає дід.
— Я козак не без долі, зайшов сюди по неволі,— відповідає царевич.
Розказав Йван-царевич дідові, де бував, що видав і куди тепер іде.
У діда тоді якраз баба вмерла, і він хотів її вже ховать, а царевич і покропив бабу живлющою і цілющою водою, вже й ожила. Дід тоді дає царевичу хусточку і навчає, як вовка стребить.
— Як прийдеш, — каже, — додому, то кинеш вовкові на шию хусточку, то з його залізо спаде, і стане він змієм з 12-ма головами, тоді рубай з правого боку, то зараз 6 голів і одпаде, а потім з лівого боку зрубаєш і другі 6 голів.
Став царевич з хати виходить, а дід дав йому ще й рушничок.
— На, — каже, — цей рушничок, та як уже стребиш залізного вовка, то од’їдеш од відьминої хати, та вернися назад, махнеш рушничком — і зробишся котиком, тоді вбіжиш у хату і підслухаєш, що вони будуть балакать, щоб тебе звести; а як захочеш уп’ять стать чоловіком, то вибіжиш надвір, махнеш рушничком і станеш чоловіком.
Приїхав царевич і дає воду. Став вовк брать, а він і кинув вовкові на шию хусточку, поспадало з вовка залізо, і став він страшенним змієм з 12-ма головами. Царевич рубнув його з правого боку, а 6 голів так і одлетіли; він повернув шаблю, та з лівого боку, так і поодлітали останні голови. Тоді він язики повиймав, попалив голови і все м’ясо змія і попіл на вітрі розвіяв.
Управився зі змієм, помолився богу, осідлав коня і поїхав додому.
Виїхав у степ і здумав, що йому дід приказував. Вернувся він, прив’язав коня до дуба, а сам пішов до хати, махнув рушничком, зробився котиком, вбіг у сіни і кричить:
— Няв, няв!
Стара відьма й каже дочкам:
— Пустіть котика в хату, а то той проклятий царевич перевів нашого хазяїна, то ще й котика переведе.
Впустили котика в хату.
Посідали втрьох на печі та й радяться, як би царевича звести. Старша дочка й каже:
— Я піду на степ та зроблюсь криницею, то він нап’ється води та й здохне.
Менша каже:
— А я піду та стану яблунею золотою, то він зірве золоте яблуко, з’їсть та й здохне.
Найменша каже:
— Я піду та зроблюсь горницею, а в горниці буде багато наїдків та напитків, то він ввійде, наїсться й нап’ється і лусне.
Вислухав котик все, що вони говорили, вийшов надвір, махнув рушничком та став чоловіком і пішов до коня, сів на коня і їде.
Довго він їхав і захотілось йому пить.
Дивиться — криниця, він зліз з коня і хотів пить, а кінь йому й каже:
— Не пий, а то вмреш.
Він підійшов до криниці, вдарив по ній навхрест шаблею, а з неї кров так і потекла.
Поїхав дальше. Дивиться — стоїть яблуня, а на ній золоті яблучка. Він під’їхав до неї, вдарив по ній навхрест шаблею, а з неї кров так і потекла.
Іде він дальше, коли стоїть горниця, а в тій горниці самі наїдки та напитки. Він встав з коня, ввійшов у горницю та вдарив навхрест шаблею по стінах, а з неї кров так і задзюрчала.
Сів тоді Іван-царевич на коня й гайда додому. Приїхав додому, ввійшов у хату, а йому всі стали раді-раді. Пообсідали кругом йото жінка, батько й мати, і давай він їм всі свої походіння та історії розказувати.
Живуть вони тепер з молодою жінкою та царствують.

Інші цікаві казки

Рейтинг@Mail.ru Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!