Ілля Муромець і Соловей – розбійник

Українська народна казка

Ілля Муромець і Соловей – розбійник
Ілля Муромець народився під містом Муромом, у бідній сім'ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли, скільки могли, у них було не менше пів гектара. І так годували сина Іллю, бо він слабий був на ноги. Тридцять років Ілля на печі лежав, не міг піднятись, нічого не міг робити.

Коли минуло тридцять років, батько й мати Іллі Муромця були в лісі, на роботі, а Ілля лежав на печі; прийшли три старики і гукають:

— Іллюшко, Іллюшко, відчини двері! Він каже:

— Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу вставати.

— Встанеш, встанеш, давай напряжись, Іллюшко, ану, встань! Ілля натужився, як махнув ногами, так із печі зскочив зразу аж на землю. Зразу пішов, відчинив двері, старики увійшли і сказали:

— Ну, Ілля, ти мав важку хворобу і пережив. Тепер ти будеш радіти, твій тато і мати будуть радіти, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.

Подали вони йому кухоль води:

— От на, випий цей кухоль води, і тоді відчуєш, що буде з тобою.

Він узяв, хильнув раз.

— Ну, що відчуваєш?

— Велику силу в собі відчуваю.

— Добре, ану, потягни іще раз!

Він перехилив, випив ще раз тої води…

— Ну, що тепер?

— Таку силу, — каже, — відчуваю, що міг би землю підняти.

— Ну, добре. Тепер так, Іллюшко, — вони кажуть, — ти своєю силою не хизуйся і не розказуй нікому, а роби так, щоб тобою раділи твій тато й мама. Злого нікому не роби, а тільки роби добро.

В той час на Руську землю нападали татари. І от Ілля Муромець вирішив захищати рідну землю від татар. Якраз була оточена Казань. Ілля Муромець підійшов під Казань (а там були три царі татарських, богатирі), вирвав дуба і як почав колотити ті війська їхні. Розбив усе військо татарське, тільки три царі-богатирі залишилися. Він прийшов до них і сказав:

— Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більше ніколи на Руську землю не приходили. Я б і вас теж тут поклав, але залишаю живими тільки для того, щоб ви всім заявили, аби більше не приходили сюди. Бо на Руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх вас розіб'є.

Пішли ті назад, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди поховалися: хто в хату, а інші по церквах. Зайшов він у церкву — повно людей, плачуть і моляться Богу.

— Що ви тут робите, люди добрі? — питає Ілля Муромець.

— Як що робимо? Що ти, не бачив, що в нас за містом татари стоять, зараз нас всіх поб'ють, переріжуть.

— Де ті татари? Ніяких татар немає, вийдіть подивіться. Вони як вийшли, як подивились — нема нікого, наче й не було татар. Почали вони веселиться, почали дякувати Іллі Муромцю, почали його просити, щоб він зостався в них. А він каже:

— Ні! Я вас визволив і піду далі визволяти, татари ще далі пішли. А ви тепер не бійтесь, до вас ніхто більше не прийде. Працюйте, як ви працювали раніше, і нікого не бійтесь. Сів Ілля Муромець на коня і поїхав. Взяв путь прямо на Київ. А на Київ дорога була далека, треба було кружляти багато, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник — Соловей – розбійник. Там ні птиця не пролітала, ні звір не пробігав, ніякий богатир не проходив — Соловей – розбійник усіх повбивав.

Ілля Муромець узяв прямою дорогою, повз той ліс, де Соловей – розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев'яти гілках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде, або йде, — він зразу як засвистить по – солов'їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по – звіриному, так дерево ламається і хто живий там іде, падає на землю і вмирає.

От як помітив Соловей – розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по – солов'їному — листя посипалось; як заревів по – звіриному — його кінь на коліна впав.

Ілля Муромець штовхнув свого коня коліном і каже:

— Вставай, а то віддам тебе собакам — нехай з'їдять, що ти злякався Солов'я – розбійника.

Під'їхав Ілля Муромець, а Соловей – розбійник як побачив, як зіскочив з дуба до нього… Та Ілля Муромець націлився і пустив стрілу прямо йому в праве око. Та стріла вийшла через голову і полетіла, а Соловей – розбійник упав на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, враз схопив його, здушив своїми руками. І вже розбійник Соловей відчув, що попав в руки міцнішого за нього, думає: «Ну оцього я вже не витримаю…»

Взяв Ілля Муромець, від свого сідла відв'язав стремена — ремні міцні, зв'язав Солов'ю – розбійнику руки, зв'язав ноги, прив'язав до сідла, сів і їде прямо до Солов'я – розбійника у двір.

А розбійник мав дочку. Як побачила дочка, що їде Ілля Муромець і батько її прив'язаний до сідла, схватила залізну балку у дев'яносто пудів і кинула прямо в Іллю Муромця — хотіла убити його. А Ілля Муромець як вдарив плечем у ту балку, вона повернулась назад і — прямо в дочку, вбила її одразу.

А жінка Солов'я – розбійника побачила вже, що біда, почала просити Іллю Муромця:

— На тобі який хоч викуп, золотом чи сріблом, тільки залиш мені чоловіка живим.

Він відповідає:

— Ні-ні! Він своє пережив! Стільки він людей згубив із світу, стільки він дітей осиротив, щоб я залишив його тепер у живих?! Нізащо! Мені викупів не треба, я не йду заробляти гроші, а йду захищати всіх, на кого нападають.

Повернув коня і поїхав прямо в Київ.

У Києві в той час княжив князь Володимир. Як приїхав Ілля Муромець — у князя якраз був бенкет. Усі богатирі з князем гуляли.

Як він приїхав і сказав, хто він такий, князь спитав:

— Якою ж ти дорогою їхав до нас?

— Я їхав, — відповідає Ілля Муромець, — прямою дорогою.

Всі богатирі зіскочили з місць, особливо був там важний богатир Альоша Попович. Попович зіскочив та каже:

— Ні, ні! Не може бути, неправда, князь, то він бреше. Хто у нас може їхати прямою дорогою? Там Соловей – розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ні звір не пробігає.

— Ага, такий ти богатир, — каже до нього Ілля Муромець,— ти Солов'я – розбійника боїшся? Ану, — каже, — ходімо, я вам покажу, де ваш Соловей – розбійник.

Вивів усіх з князем: і княгиня вийшла, і богатирі. Показав він їм:

— Ось ваш силач Соловей – розбійник.

Вони як глянули, що той прив'язаний до сідла, так усі зразу переконалися, що Ілля Муромець справді богатир. Він Солов'я – розбійника біля сідла тримає, значить, він його переміг.

Тоді князь Володимир каже (не питає нічого Іллю Муромця, а до Солов'я – розбійника):

— Ану, розбійнику, засвисти по – солов'їному та закричи по – звіриному!

А Соловей – розбійник відповідає:

— Не ти, — каже, — мене взяв у полон, не маєш права мені й наказувати! Нехай мені накаже той, хто мене в полон узяв.

Тоді князь говорить:

— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

От Ілля Муромець і каже:

— Ви станьте тут, — до князя і княгині (накрив їх буркою), — я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.

А Солов'ю наказав:

— Ану, слухай, що я тобі наказую, засвисти іще раз по – солов'їному!

Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по – звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.

— Такі ви знатні? — каже Ілля Муромець до богатирів. — Тікаєте? А як же я від нього не тікав?

Тоді вивів розбійника у поле і відрубав йому голову.

Потім залишився жити у князя Володимира.

От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.

А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.

Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ім’я цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх земель, хочу забрати і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не віддаси своє царство, то я прийду з військом, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носити».

Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:

— Що нам робити? Привезли й дочку:

— Що нам робити? Дочка каже:

— Ану, пошліть, може живий Ілля Муромець там?

— Що ти, — каже князь, — здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.

— Та ні, ні, ану, пошліть!

Він знов кричить на неї, а далі:

— Та, може, і справді він живий.

Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:

— Ану, пошлю, підіть подивіться!

Пішли, розкопали… Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулись вони до князя і говорять:

— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.

— Правда?

— Правда.

— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, відімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:

— Іллюшко, — каже, — Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!

— Ні-і! — каже Ілля Муромець. — Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Ні!

Послав князь княгиню.

Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:

— Ні! Нізащо вас не буду захищати.

Тоді дочка каже:

— Ану, піду я попрошу.

Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:

— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має, — каже, — твій тато і мама щастя.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею боротися. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче зовсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.

А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні, і не хотів він Іллю Муромця вбити, а тільки залякати. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:

— Ну, ще залишу тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі ті руські князі поздавалися, коли ти сам за них б'єшся, а вони не допомагають тобі?

А Іллі Муромцю ті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш від землі сили набиратися. Скільки будеш лежати на землі, стільки будеш сили набиратися». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав – лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять вгору, а тоді як впав — мало не розбився об землю. Ілля Муромець швидко схопив його за ноги і давай ті війська, які були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім повернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.

Інші цікаві казки

Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті для некомерційного використання! Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!